Я не розумна. Мене завжди і всі вчать. Мама на день народження бажає найбільше розуму. Я щаслива, бо в мене є мама. Котра дуже рідко розділяє мої думки, чистить пір'я на моїх крилах.
Всі на чомусь помішані. Мій каже, що я на Янголах. Але... Це ж так гарно! Мати багато Янголів! Котрих ти бачиш і не бачиш.
Якби все було так просто і легко-ми не були б людьми. Певно, ми були б птахами. Котрі б літали з місця на місце. Труднощі будуть завжди. Твоє відношення - це твоє особисте відношення до них.
Смішно, коли говорять, що треба змінити роботу, котра не подобається. Житло. І все. Треба. Тільки ти пройдеш багато сходинок, на котрих посієш не одну сльозинку. Це не швидко. Та все буде так, як ми захочемо.
Інколи звичні дні змішуються з звичними ночами. І так мало забарвлення. Та все добре. Бо веселку теж видно лише після дощу. Можливо, сльози посіють веселку в нашій душі?
Кожного дня потрібно мріяти. Кожного дня. Кожної хвилини. Мрії будуть нас тримати навіть тоді, коли навкруги буде тільки болото. Мрійте. І не вірте тим, хто каже, що ви слабкі і зламані. Просто сум має багато відтінків. Як і радість. Це як ніч і день. Це як Сонце і місяць. Можливо, у Вас просто ніч. А всі заставляють Вас підніматися з ліжка.
Бог з нами завжди. У нашій душі, у кімнаті, в легенькому вітру на моїм віконечку. Намагаймося бути схожими на Бога. Любити. Прощати. Хоч ми люди. Слабкі і маленькі. Ліниві і невдячні. Але ми вже обрані. Бо прийшли в цей світ. І бачимо зорі. І бачимо небо...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682363
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2016
автор: Відочка Вансель