Коли роси вечірні впадуть на траву,
Зорі витчуть на небі мереживну казку,
Я занурюсь у неї й до тебе прийду,
Я ж свавільно-пожадна на твою бо ласку.
Ти мене розпашілу в обіймах стиснеш,
Зрине з вуст зойк надривний, зазивно-солодкий.
Поцілунком гарячим його обірвеш,
Ой, який він у тебе мурашково-шкодний.
Підійметься нараз з глибин сутності, з дна,
Хвиля млості й загубиться в м’ятім батисті.
З лона трепетна хіть переллється в тіла
І замре, примостившись на чатах, у кріслі.
07.08.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682325
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2016
автор: Валентина Ланевич