Записати б тишу на платівку,
І включати, й слухати до вчора.
Написав мій дощ одну листівку,
Бо він знав:душа у мене хвора.
Я цю тишу й лист-без бинтування,
Як гоїлись рани! Не кровили.
Я сховала в торбочку кохання.
Бо... Не рідне... Бо... Лиш всиновили...
А воно бідненьке відчувало,
Оченятка пресумні,сумненькі.
Вчора у хліві рідненьке спало,
І замерзло... Бо не мало неньки...
Я його лахміттячком накрила,
Так хотілось віченьки закрити.
Моє рідне! В тебе були крила!
А тепер... Навік можеш спочити...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681671
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2016
автор: Відочка Вансель