Він поглядом намалював оцю картину,
І сам створив портрет мій наяву,
Намисто начепив мені з бурштину,
І дивувавсь, чому ж я не живу?
Він так хотів, щоб я йому всміхалась,
І дарувала усмішку ясну,
У нього щоб по вуха закохалась,
І ринула в обійми, як із сну...
Щоб пригорнулась до колючої щетини,
Щоб випивала з губ палке вино,
Щоб роздулись в душі моїй жарини,
І щоб завжди була з ним заодно.
Та вже прости, що я не стала ідеалом,
Пробач, що не така як ти хотів,
Твій погляд пробивав мене, мов жалом,
Та не отримав ти тих почуттів...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681440
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.08.2016
автор: lesi4ka0104