Душа цвіте
Осяяні світи ласкавим сонцем,
омріяні в думках і почуттях,
захоханим, відкритим, ніжним серцем,
яке вже не цвіте на співчуттях.
На небі попливуть маленькі хмари,
купаючись в прозорості ясній,
а серцю вони будуть, ніби чари,
як щастя на любов душі одній.
Душа цвіте на сонці і до сонця,
не дивлячись на біль і на журбу,
навколо що живуть з байдужим серцем,
яке не бачить поля і верби.
Душа цвіте сама, сама для себе,
хоч спека навкруги чи дощ піде,
не те що їй нікого вже не треба,
а те що в ній себе, ніхто не знайде.
Ось викличе сльозу класична пісня,
бо пробудила радість до життя,
яке, на жаль, буває дуже різним,
комусь думки - це перли чи сміття.
Хтось міряє багатством всю любов,
ілюзіями тьмаривши життя,
але обман спливає знов і знов,
даруючи зруйноване буття.
Душа цвіте на сонці і до сонця,
шукаючи ту щиру доброту,
яка розтопить захололе серце,
являючи ласкаву простоту.
Душа цвіте сама, сама для себе,
нікого з нею поряд не було,
було лише яскраве синє небо,
яке урешті нею ожило.
Віктор Цвіт 20.07.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681398
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.08.2016
автор: Віктор Цвіт