Я знаю, долі не диктують волю

Я  знаю  –  долі  не  диктують  волю,
І  все  ж  –  я  руку  простягаю  їй,
Щоби  мене,  як  перекотиполе,
Не  понесло  від  станції  надій.

Літа  мої,  помножені  на  втрати,
Вже  досить  вам  блукати  навмання,
Я  маю  шлях  останній  подолати
Під  радість  завойованого  для.

Облудна  слава  –  сутінь  вечорова.
Я  не  за  неї  Господа  молю.
Я  хочу,  щоб  моє  пізнали  слово
Усі,  кого  шаную  і  люблю.

Щоби  воно  –  немеркнуча  осанна
Їм  додавало  віри  і  снаги,
Допомагало  гоїтися  ранам,
Не  допускало  й  думки  про  загин.

Передавалось,  наче  скарб  родинний
Із  рук  до  рук  шляхами  поколінь
І  я  відчув  в  свою  останню  днину,
Що  жив  недарма  на  оцій  Землі…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681362
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.08.2016
автор: stawitscky