Я знаю – долі не диктують волю,
І все ж – я руку простягаю їй,
Щоби мене, як перекотиполе,
Не понесло від станції надій.
Літа мої, помножені на втрати,
Вже досить вам блукати навмання,
Я маю шлях останній подолати
Під радість завойованого для.
Облудна слава – сутінь вечорова.
Я не за неї Господа молю.
Я хочу, щоб моє пізнали слово
Усі, кого шаную і люблю.
Щоби воно – немеркнуча осанна
Їм додавало віри і снаги,
Допомагало гоїтися ранам,
Не допускало й думки про загин.
Передавалось, наче скарб родинний
Із рук до рук шляхами поколінь
І я відчув в свою останню днину,
Що жив недарма на оцій Землі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681362
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.08.2016
автор: stawitscky