Віра у любов
Ми життєво зорі недосяжні,
бо даруємо лиш світло як зірки,
а шляхи на зустрічі протяжні
та найдовші, як сонячні річки.
Крізь тумани темряви нічної,
пронесуться розмови пустоти,
не живі від радості земної
і від милої, людської теплоти.
Ми з тобою два кольори душевні,
протилежні, неначе береги,
почуттям хоча завжди блаженні,
бо, воістинно, до болю дорогі.
Ніби темрява нічна і денне світло,
мов земля і чисті небеса,
що існують і теж ідуть за вітром,
шукаючи по світу чудеса.
Я збудую корабель космічний,
і до тебе життям полечу,
крізь потік метеорний зустрічний,
за любов стражданням заплачу.
Переживши космічну самотність,
лютий холод і тишу неживу,
подолавши депресії високість,
я до тебе твоїм припливу.
Хоч минуло вже чимало років,
ти можливо забула вже мене,
то назад я не ступаю кроків,
бо любов так просто не мине.
А чекає під глибиною снігу,
під ковдрою від спогадів нових,
нового шансу або нового збігу,
щоб знову жити у кожних днях твоїх.
Я покину корабель космічний,
кам`яною вірністю в собі,
поки вітер теплий і зустрічний,
не настане відрадою в журбі.
Коли зорі з`єднаються в єдину,
як нарешті зійдуться береги,
я скажу тобі, моя дівчино,
що між нами не рвуться ланцюги.
Віктор Цвіт 30.07.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681276
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.08.2016
автор: Віктор Цвіт