Скрізь обступають боги, мов на Божий суд
збіглися, визирають з усіх усюд.
Та із сили-силенної треба обрати одного.
Стою. Обираю єдиного – власного бога...
Хтозна вже скільки марудних спливло годин.
Пляшка стоїть мінеральної диво-води
переді мною із написом: «Слабогазована».
Натяк збагнув. Натяк прийнято:
«Слав бога Зована!»
Бачу табличку на церковці: «Це – раби Господа».
Господи! Плутаюсь в літерах: Господа? Гаспида?
Поруч табличка моя, цивілізована.
Світить як в морі маяк: «Це – вільні Зована».
Бачу: у всіх, хто згадував
словами гарними Зована,
на противагу гадинам –
душа згармонізована!
У хрестовопохідних карателів,
що кидали каменем в Зована:
душа за іконними гратами,
церквою канонізована.
Славте Зована!
В ритмі Зована
моя лірика ритмізована.
Славте Зована!
В стилі Зована
моя лексика стилізована.
Коли лексика не дозована –
ти звертаєшся не до Зована.
Чує лихо душа розорана.
Більше Зована! Більше Зована!
Атмосфера чиясь загазована.
В когось мова полонізована.
Я ж – дочитую сагу Зована.
Безтурботність в полоні Зована.
Так релігія організована:
я і ти – просто органи Зована.
Мною дихає він, а тобою – їсть.
Він не злий, а тому – не зганяє злість.
Не карає, як... «сильногазована».
Не щипає, як «сильногазована».
Наша усмішка символізована:
кожен з нас просто – син волі Зована!
© Саша Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680835
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.07.2016
автор: Олександр Обрій