Не плачте, мамо, я іще живий,
Хоч без ноги лежу, як мумія, у комі.
Я був у «дружньому», чи «братньому» полоні,
Тепер вернувся – сивий і німий.
Не плачте, мамо, то я міцно сплю.
В дитинстві я любив так довго зранку спати,
Вже заповзав крізь вікна день в стареньку хату,
Відро з криниці жебоніло журавлю,
Що час давно вітати в небі сонце,
А дід Павло погнав на вигони худобу.
Ви, мамо, легко цілували мого лоба,
І так дбайливо підправляли коцик.
Поправте й зараз ліжко лікарняне.
Прошепотіть іще «Синочку мій…» на вушко.
Сповзає розпач тихо воском на подушку?
Зітріть зі щік увесь його старанно.
ЛД
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680530
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.07.2016
автор: Оксана Дністран