Двоголовий орле – птахо окаянна,
Мала б вже напитись за віки крові
І від неї бути преблаженно п’яна.
Але ж ти шукаєш жертви все нові!
Зириш із вершини трухлої берези
В кого б відшматати та собі додать.
І несе по світу невгасимий безум
Воїнства твойого школена орда.
І ніяк не втямить цього світу зодчий
Де ції жадоби, врешті, глибина.
До розсудку гену досягнути хоче –
З двох голів не хоче думать ні одна.
Так в житті буває, хижокрила птахо,
Що одним щасливо-благодатним днем
Світ тобі злаштує справедливу плаху
І обидві заспіль голови зітне.
Ще не похлинувся від багрянцю обрій,
Не погасли шанси замолить гріха.
«Русский мир» повзучий, як жалюча кобра
З волі ненаситних типу ВПХ.
Щоб не запалала світова корида,
Щоб на небі зорі й сонце збереглись,
Іменем нащадків, що за нами прийдуть,
Ревно закликаю – птахо, схаменись!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679277
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.07.2016
автор: stawitscky