Кров холоне від думки, що нас просто здали під Новоазовськом, замОвчали і продовжують тихо так замовчувати факт переходу москалів через кордон і здачу наших позицій під Новоазовськом. Тому що це вже не АТО, це вже війна. Наші правителі зас.яли. І вибрали зраду. Як і під Іловайськом. Як потім і з ДАПом. Як потім під Дебальцево. Добрі люди пам’ятають - в червні- липні наші позиції були оптимально вигідні. ДНР и ЛНР були в оточенні, як ніколи. Ще трохи і перемога. Але…ПЄРЄМіРіЄ, б….. Потім - Іловайськ і сотні смертей. Але з того боку під Новоазовськом, звідки зайшли ряжені під ополченців ДНР ростовські козачки, кадирівці та росіяни НЕ БУЛО ДНР. Там був РОСІЙСЬКИЙ КОРДОН. Обстріли застав з боку того кордону почались з липня. Спочатку нечасті, а потім частіші, не дивлячись на ПЄРЄМіРіЄ та наявність мирного населення, яке купалось, загорало та відпочивало з дітьми на березі Азовського моря. З початку серпня ті тварюки вже не соромлячись гатили по нашим блокпостам регулярно. Сепари часто заходили на нашу територію до 500-1000 м і палили з мінометів та систем залпового вогню (СЗВ). Наводчики – місцеві «добродії», митники - наполовину зрадники, були такі і серед погранцов. З народних прикмет – якщо митники на пункті «Новоазовськ» одягли бронежилети та перейшли на ТУ сторону – чекай обстрілу. Ми мовчали. «Ніззя». Спровокуємо конфлікт. Типу його ще не було… Потім тварі вже не соромились зовсім і тупо довбали наші позиції зі свого боку.
Недавно, у листопаді 2015 року я гуляв з дітьми по Хрещатику та околицях, саме був Хеловін. Якісь дурні з якогось кафе біля "Київської перепічки" поклали макет людини з відірваною головою, заляпали то імітацією крові... Не знаю, мені прикро від того, що вони роблять. В моїх очах чомусь постає розстріляна Небесна Сотня, загиблі хлопці нашої роти, нашого бату і взагалі всі герої, які полягли за нашу свободу. Не розумію я такого свята. Особливо зараз.
Перші «200-ті», яких я бачив тут на власні очі, були 21-22 серпня. Під час обстрілу один перебував на спостережній вишці і не встиг злізти, іншого накрило вже через хвилин двадцять. Їх везли через наш блокпост. Підбігли хлопці, щоб впізнати своїх, відкрили кузов, залитий кров’ю і я побачив два тіла, накритих брезентом. Відкинули брезент, підійшли, знявши каски. За час праці слідчим я бачив багато всього. Але цього разу серце стиснуло неймовірно. Це вже давно було не АТО. Це була війна. Ми розуміли це і раніше, але тепер довелося переконатися на власні очі.
23-го вранці помчали на лінію кордону. В п’ять годин ранку. Ті вже гатили. Цього разу з мінометів, так ліниво. Міни перелітали через нас і гепались десь за кілометр. В тій стороні диміло і горіло. Ми прочесали соняшникове поле, квадрат за квадратом, розбилися на групи і поперли. Тоді було контужено Сантіка з розвідки. Вони попали під обстріл. Нас якось небо милувало. Завдання тоді поставлене було стежити за можливим пересуванням противника, при нагоді - знищувати дрібні загони і ДРГ. День ми під обстрілом гасали по полях, одного разу вичисливши таки наводчика, але відстань була з кілометра півтора і він нас теж помітив. Мчали за ним вздовж густої лісосмуги. Біля розваленої ферми якийсь дід з бабою пасли кіз і овець, як ні в чому не бувало. Підбігли, перевірили, обшукали : «Нічого не робимо, пасемо кіз», «не бачили нічого», твою ма...ь. Їдемо далі, наштовхнулись на покинутий роздовбаний автомобіль. Обережно обдивились, знов далі, до кордону. Втік, гад сепарський, або заліг десь. Ще трохи вистежували по полях, але марно. Знову почало гепати, цього разу інтенсивніше. На тимчасовій позиції зустріли всіх і взнали за Сантіка і його групу. Живі і то слава Богу.
А в Дніпрі по лікарнях та шпиталях вже «валялися» з різними ступенями поранення наші хлопці з Пєсок : Макс Попов, Сьомий, Гена Савченко, Толя Митник, Іванича прихватило, пізніше - Мишка Майстренка, Юрка Синичку (Хорват)…
24 серпня я з розвідкою, Бауною та Дімоном виїхали в сторону кордону. Пацани сиділи кузові і дивилися по боках. Я вів машину. По дорозі скрізь було видно сліди обстрілів : воронки від «градів» та мін, спалені поля та обгорілі дерева. Я збавив хід, авто повільно зменшувало відстань до КПП «Новоазовськ». Ніякого життя. Ще ближче нам відкрилася моторошна картина. Скрізь: на полі, вздовж дороги, поряд з обгорілими деревами, між воронками від мін, як в страшному кіно про колишню війну, валялися розкидані людські речі, стояли покинуті автівки, бігали залишені домашні тварини. Хлопці в бінокль розглядали навколо, оглядали КП. За ним через зелені насадження видно було якийсь слабкий рух. Я не мав сумніву, що ми були тоді «на мушці» у БТРа, який стояв за тими кущами, метрів 500 від нас, на території країни-ворога. Дімон дав бінокля і я глипнув туди. Бауна : «Вот би пальнуть по нім…». Хлопці бравували, не хотіли їхати. Кажу – він нас скосить, як снопи за дві секунди. А самому теж так пальнуть хотілося. Ледве знялися, аж зуб кришився…
25 і 26.08.2014 року москалі зранку в наглу перейшли наш державний кордон. Танки, БТР, жива сила. На броні – погано замальовані номерні знаки ЗС РФ. В липні півбату «Дніпро-1» пішли під Іловайськ, частина 5 роти - на Піски, частина - під Новоазовськ. Під час Іловайського «котла» нашим зверху була дана команда відходити від Пісок. Вони відмовились. Іванич, наш ротний, залишив 5 роту на позиціях Пісків і «Республіки міст». І залишився з хлопцями. Там був надійний плацдарм і прикриття аеропорту, за який відважно боролись «кіборги» і наші хлопці. А якби вони тоді не ослухались і відійшли ??? Там залишались стояти до останнього зведений підрозділ 5 роти «Дніпро-1», підрозділ «Правого сектору» на чолі з Ярошем і ще декілька підрозділів ЗСУ. Вони герої. Кіборги. Ще донедавна вони разом з ЗСУшниками продовжували утримувати цей надійний і потрібний плацдарм, адже від Пісок до Донецька – з пару кілометрів.
А що ж Новоазовськ? Перед початком прориву там залишались підрозділ 5 роти з групою «Старого» полку «Дніпро-1», невеликого загону прикордонників, які не зрадили батьківщину, вінницька «9-ка» з одним АГСом, РПГ і стрілецькою зброєю. Напередодні «броня» і пушкарі відійшли на Маріуполь, а хто і далі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679163
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2016
автор: kriwoy