Озираючись

     «Я  мужність  знайшов  озирнутись  назад
         Трупи  прожитих  днів
         Встилають  мій  шлях
         Я  хочу  оплакати  їх…»
                                                                         (Гійом  Аполлінер)

Не  тільки  мертві  дні  залишаться  позаду
Коли  знайдеш  собі  хвилину  озирнутись,
Не  тільки  час  тобі  негодою  насипле  граду,
І  нині  не  траві  доводиться  додолу  гнутись,
Якби  ж  то  лише  так  -  якби  то  тільки  мертві  дні
Дивилися  на  нас  мов  спогади  сумні,
Очима  мертвими  скляними  із  загублених  листків
Отих  торішніх  кольорових  злих  календарів,
Якби...  Якби  лише  вірші  й  потрощені  слова  
Блукали  в  пам’яті...  Аж  там  лиха  зима,
Ота...  Там  шанці,  бліндажі  і  люди  -  ті,  яких  нема.
Не  тільки  мертві  дні...  І  моторошні  сни...  Дарма.
У  пам’яті  кутках,  у  снах    живуть  вони  -  
Солдати  -  друзі,  що  ти  втратив  на  війні.
Годин  страшних,  яких  орди  бреде  юрма
І  ти  у  ніч  глуху  шепочеш:  «Не  дарма
Все  що  було,  весь  біль,  що  ним  пульсує  часомір,
Все  що  зробив,  звершив  всьому  наперекір,
І  смерть,  що  самотою  з  вічними  «чому»
Тебе  відвідала  на  хвильку  і  пішла  у  тьму,
І  вітер,  що  співав  тобі  псалом
І  ми,  що  йшли  в  майбутнє  напролом...»

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678835
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.07.2016
автор: Артур Сіренко