Як лоза із вітром
В лузі говорила,
То слабеньке гілля
Аж униз хилилось.
— Не дми, вітре-брате,
Маю ніжне гілля,
Можеш ти зламати,
Не хили до зілля!
На те буйний вітер
Тільки посміявся,
Сльози бідній витер,
Знову розгулявся.
А вона ж ті гілки
Вкупу пов'язала,
Встала і довіку
Сильною стояла.
Здивувався вітер:
Гілки не зломились!
Де, коли і звідки
Прибули їй сили?
Разом треба бути —
Зможемо стояти.
І вітри могутні
Будуть оминати.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=rKUatlw142I[/youtube]
[youtubehttps://www.youtube.com/watch?v=rKUatlw142I][/youtube]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678242
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.07.2016
автор: Ольга Калина