ще одне тіло згоріло
у твоїй вигадці,
ще одне дихання
відкрилось
між Землею
й мостом
на планету
покинутих
я бачив себе,
тікаючого
від руки будди,
я бачив себе,
перетвореного
у витяг із порожнечі
чоловік у помаранчевому одязі
простягав мені посмішку
метафізичного переляку
я бачив море жіночих хитрощів,
мої руки тягнулись до них,
немов до гнилих яблук,
під шкірою цих істот
проступала натура демонічного спокою –
тож я вхопив історію за горло
від самого початку,
кожного разу
намагався уникати
контакту з собою,
кожного разу вибухав
відляканим звіром,
немов тримав в собі останній малюнок неба,
яке заховали терористи Західного Его
та врешті не втримавсь
й відкрив ключем клітку,
і, що я побачив,
що почув –
Всесвіт на початку вічного
нічного
тваринного крику.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677783
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.07.2016
автор: Immortal