[i]Запахли імлисті світанки
І плаче, сіріє блакить.
Кудись ми ідемо стежками,
Хоч сонце ще не горить.
Торкнулась стежина до м'яти
І впала у високу траву.
Ніяк не дійдеш ти до хати,
Попросиш - тоді й проведу.
Або ж тут залишу у полі:
Примхливу, високу, струнку,
Щоб знала, як плачу журбою,
Коли я до тебе не йду.
Як вітер лякає тополі:
То я його вчора просив,
Щоб листя торкнулось сльозою
Скла на твоєму вікні.
А ти - безчуттєва, вродлива ,
А ти - як розкішна вуаль,
Що серце моє безнадійно обвила,
А погляд відводиш у даль.
Там бачиш казкові світанки,
Там бачиш весняну красу.
А я у осінньому небі - примара,
Без тебе я, бач, не живу...
Торкнулась стежина до м'яти...
Не знаю я куди йти.
Ось тут і , напевне, життя простояти,
Твоєї торкнувшись руки.
Пройде день, минуть швидко роки,
Ти будеш моєю в моїй самоті.
І стежка, якою ступали ми двоє,
Теж буде моєю у кожному дні...
19.08.2015 р.
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675649
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2016
автор: Євеліна Сафо