НІЧ ТАКА, АТОШНА

Ніч  кинула  вечір  у  чорну  пащеку.
Подобріла.  Зорями  мостить  свій  путь.
П’є  золото  місяць-молодик  із  глека.
Сичі  між  собою  розмову  ведуть.

Тренують  свій  голос    при  хатах  собаки.  
Із  трав  густо-рослих  сюркоче  цвіркун.
Поснули  у  полі  ромашки  і  маки
Покумкують  жаби  у  теплім  ставку.

Доноситься  гуркіт  авто  з  автостради.
Засмолений  обшир  розріджує  сміх,  
То  молодь  вітає  ніч-панночку  радо,
Розв’язує  любощів,    приязні    міх.

На  сході  –  без  жартів.  Там  служба  сурова.
Настояну  тишу  рве  куля  ущерть,
У  жерло  війни  підкидаються  дрова,
Щоб  плодились  ненависть,  рани  і  смерть.

І  доки  так  буде?  Той  плаче,  той  скаче,
Той  біситься  з  жиру,  той  мре  в  боротьбі?
Як  хочеться  світом  втішатись,  одначе
Не  буде  спокою,  допоки  бої…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675404
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.06.2016
автор: Крилата (Любов Пікас)