Слово зріє в душі, мов пшениця у полі.
Слово гусне, неначе кисіль на плиті.
Приправляється дрібками радості, болі,
Йде з чола, мов із сонця штрихи золоті.
Слово рветься у бій, гне залізні окови,
Топить лід, що байдужість набрав у товщу.
Слово дневі кує на удачу підкови,
Ломить засув, мов вітер гіллину кущу.
Слово в простір летить, не впіймати в тенета,
Не злизати з дороги липким язиком.
Як правдиве,блищить, мов новенька монета,
А як злісне, пройде через серце гвіздком.
Слово – дотик до Неба і Всесвіту дотик,
Барви райдуги та сіро-чорні тони.
Воно прагне знайти скам'янілі чесноти
В душах-шахтах, мов сіль між травою слони.
Слово вічність здобуде у вірші поета,
Коли щире і чисте, мов намір ченця.
Доки кисень родитиме наша планета,
Слову світом гуляти, живити серця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674637
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.06.2016
автор: Крилата (Любов Пікас)