Фортеця
Привітний дім на перший погляд,
де завше радість для гостей,
квітучий, ніжний всюди вигляд,
був щастям милим для очей.
Повітрям йшла пташина пісня
і все взаємністю цвіло,
але прийшла година грізна,
бо все по-іншому було.
У глибині ясного раю,
була фортеця кам`яна
і міць її не знала краю,
неначе хвиля водяна.
Сховавшись у глибинах гаю,
вона постала, мов сюрприз
і вже розгублено не знаю,
який здола її каприз.
Чи волею таранить стіни,
чи рити хитрістю підкоп,
або проникнути, мов тінню,
коли нічний прийде потоп.
Змирюся болем з помилками,
зніму облогу, мов провал,
слова згасають сірниками
і догорають, як запал.
Насиллям любості не маєш,
поки сама та не прийде,
бо по природі добре знаєш,
що день уранці сам зійде.
Віктор Цвіт 30.05.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672997
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.06.2016
автор: Віктор Цвіт