Буває, інколи, відкинувшись у кріслі,
Смієшся над безглуздям цього світу.
Де всі всьому відвести хочуть місце,
Систематизувати надсистематичне.
Буває, інколи, сміх в тугу переллється,
Бо шкода втрачені хвилини і людей.
І серце стиснеться, в душі щось зашкребеться...
І ось вже по щоці сльоза тече.
Буває, інколи, відкинувшись, забутись
Ти хочеш на хвилинку, хоч на мить...
А світ... Світ тримає... Не відпустить...
О! Суєта суєт цей тлінний світ!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=67233
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.04.2008
автор: Эллария