36. ЛАТЕНТНИЙ СТАН. 3.
14.06.2016* 19:00
І для мене розпочався дивний період.
З одного боку я раптом відчуттями перетворився на якогось дуже ніякового юнака – в присутності цієї дівчини я саме так себе почував. І це при тому, що у мене за плечами вже було чотири одруження і я мав аж 6 дітей від різних дружин. Мені було соромно дивитися в очі цієї дівчини, якщо була така нагода, але я всією шкірою відчував, що вона все це чи то бачить, чи то відчуває і майже автоматично підігрує мені.
З іншого боку мене аж перекручувало від усвідомлення того, яка прірва лежить між нами – 40 років! Під час своїх Контактів з Ми я волав про це, питав чи не надумали Вони поставити на мені якийсь експеримент, але у відповідь було зверхнє мовчання. Перед сном, коли я закривав очі, коли перед очима починали іти різні «мультики» (так прийнято було називати це явище в колі мені подібних), я знову і знову робив спроби переконати Когось, що я вже своє відпрацював, що мені більше не потрібне одруження, а тим більше якісь вельми сумнівні та кошмарні за своєю безглуздістю захоплення юнкою, адже у мене немов по правилам алкоголіків градус підвищувався – була дружина на 22 роки молодша за мене, потім промайнула на одну мить жінка віком в 35 років, а тепер мені немов підштовхують ще таке!
Здавалося, що мені вдалося переконати Когось і мої муки пішли на спад. Якось непомітно я заспокоївся і навіть почав забувати свої переживання. Тим більше, що Віталіна тільки інколи приходила до брата на мої зустрічі з ним. Але далі відбулося дві події.
Торговельна компанія, в якій ми з Андрієм працювали, займалася звичним на той час бізнесом – купівля чогось в одному місці і перепродаж в іншому. Власнику фірми вдалося домовитися на Полтавщині в Зінькові з директором Консервного заводу про покупку партії консервацій, головним чином повидла та інших солодких виробів, то він і відправив нас з Андрієм у відрядження з машиною в якості експедиторів. Заодно ми повинні були там на заводі продати якісь закордоні шмотки, які, до речі, дуже швидко розпродали, бо тоді для місцевих жителів це було «вау».
Жили ми в так званому готелі при базарі, який був розташований біля автостанції – до заводу рукою подати. Вдень, десь годин до 16, ми були зайняті, а потім не було що робити. То ми достатньо швидко продивилися центр міста. А потім кожний вечір, адже ми застрягли там аж на 3 дні, спілкувалися. Як правило: купували тут же на базарі їжу, брали пляшку дешевого натурального вина місцевого розливу і не поспішаючи спілкувалися. У Андрія завжди була поміркована манера не поспішати, то я і прийняв її для себе теж.
Треба сказати, що перед цим відрядженням мені Відкрили нову якість Сенсорного Бачення. І було це так.
Здається, що я їхав в метро до станції Либідська, щоб пішки піти до бібліотеки імені Вернадського і там попрацювати. Напроти мене сидів молодий хлопчина негр і у нього був широкий ніс – по ширині обличчя він займав третину, якщо не більше. Нічого подібного раніше я не бачив. Тому мимоволі дивився на хлопця і розмірковував про це. Раптом Голос сказав мені; «А ти Подивись що означає образ цієї людини!» - «Як?» - «Дивись!» І я побачив певну абстрактну фігуру. Це мене неймовірно вразило. «Я можу так інших дивитися?» - «Можеш!» - була поблажлива відповідь. І я почав веселитися: подумки називав імена людей та героїв і бачив відповідні узагальнюючі фігури. Там були мої знайомі та історичні герої, навіть Ісус та Магомет, Хрущов та Сталін. Потім з’ясував, що таким чином можна дивитися країни, території, нації та народи, навіть явища…
У відрядженні я про це розказав Андрію і він сказав: «А давай я буду ставити подумки людей, а ти будеш Дивитися. Розкажеш, що Побачив і я тоді назву героя».
Так і зробили.
Безумовно, Андрій перш за все прогнав таким чином своїх родичів, а потім почав ставити мені інших людей. В цій череді картинка на Віталіну була дуже гарна, цікава. А потім Андрій сказав: «А цікаво, що ти зараз побачиш?»
І я побачив чорний стакан, із якого вилазить неймовірно гидкий павук, від якого у мене почала підніматися нудота. Було враження, що я зараз вирву. У мене закружилася голова, я швидко пошкандибав до туалету, почала литися із роту слина. Переляканий Андрій підсунув мені стакан з віном, я трохи випив його і повільно оговтався. В кімнаті я запитав його: «Кого ти мені поставив?» - «Твою бувшу дружину». – «Ну, дякую!».
Коли ми провернулися до Києва, то Андрій розказав про це своїй сестрі, а вона своїй подрузі. І тут виявилося, що її подруга Софія давно вже має зустрічі з Ангелом. Природно, що Софія побажала зустрітися зі мною, бо Ангел тут же надиктував лист мені… І поїхала – все закрутилося навколо того, Що нас об’єднувало. Мої дурні думки/спокуси пішли на задній план, я навіть забув про них. Було дивне відчуття полегшення, хоча звичайне життя і мене тоді було і не просте – треба було не загубити спілкування з дітьми, я будував кооперативну квартиру, продовжував Вчитися в «Небесному універі»….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672304
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.06.2016
автор: Левчишин Віктор