А очі ставкові - такі зеленаві і юні,
Від вітру колишеться віями вздовж очерет,
Краса зачіпає неторкані досі ще струни.
Пірнаю у води густюще тягучі, як мед.
Хоч літо холодне, поверхня, від сонця зомліла,
Голубить хмарки, що по ній, карасями пливуть,
Я їм навздогін попливу, щоб торкнутися тілом,
Бо надто вже ніжні і трохи небесні мабуть.
У них наберуся я того легкого завзяття,
З якого злітають, неначе пушинки увись,
Вплітає у коси свій цвіт білосніжне латаття,
А сонце моргає і кидає зайчиків зблиск.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671344
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.06.2016
автор: Оксана Дністран