Щось нам друзі не щастить
Свій пенсійний вік дожить
В не самотній бідноті,
А в родинній доброті.
Бо як діти в тебе є,
То вже бідність не доб’є,
Допоможуть щось купить,
Щоби зміг ти ще пожить.
Найдешевшу плату в нас
Робітничий має клас,
Тому й пенсії малі
На українській землі.
Трохи є таких людей.
Що не мають і дітей
Й від хвороб завчасно мруть,
Бо їм ліків не здобуть.
Чхала влада на таких,
Бідних, хворих і старих,
На них гроші витрачай,
З них же зиску ні на чай.
05.06.16.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670561
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.06.2016
автор: Георгій Грищенко