Я бачив вітер.
Він спокійно спав,
Поклавши спину
Вітряку на крила,
Солоним морем
Цілий день блукав
І напинав чиїсь
Цупкі вітрила,
А потім – в степ,
В зелене царство трав.
Втомився… На ночівлю
Мусив стати,
Старий, як світ,
Завітрений вітряк,
Хотів його про
Море розпитати,
Та лиш уранці.
Хай собі поспить.
Лишаюсь теж,
Послухаю про море.
Глибока тиша. Степ не шелестить,
Й Чумацький Шлях, мов сіль, розсипав зорі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670369
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.06.2016
автор: Стяг