***
Дощі сплітають всі мої думки
(так туго коси заплітала мама),
ідуть-бредуть, неначе жебраки,
прошкують, мов дорогою до храму.
І я туди, віддам свої борги...
а злива, наче дзвін прадавньовічний.
Дощі, дощі! Он, бачте, як горить
намолена за Україну свічка?
І кругообіг цей не зупинить,
як не спинить і те, що буде сонце -
завмерли хмари, визира блакить...
мінлива тиша у небесній тронці.
останній день травня 2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669931
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.06.2016
автор: Надія Позняк