А гори плакали, бо душу їм розбито.
Окрасу їхню брито пилкою щодня.
Коли ж то нового надбають оксамиту
І вітер вляжеться у нім, мов цуценя?
А гори плакали холодними дощами,
Беззубим ротом сіль ковтаючи із щік.
Вкривали птахи їх крилятами-плащами –
Відводив погляд древовбивця-чоловік.
Легеням краю протиставив черевину –
Свою. Що завтра? Аби нині буханець.
Та прийде кара і знайдеться ще гіллина,
Де кожен Юда свій гіркий знайде кінець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669665
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.06.2016
автор: Крилата (Любов Пікас)