І уже дощ накрапає,
Тихо хвиля плюскотить.
Птаха бризки ті хапає
І від щастя тріскотить.
На поверхню виринають
Близько сотні милих риб.
Їх рибалки виглядають,
Ну, а риби знову в глиб.
Дощ не лиє і, озерце
Заспокоїлося вмить.
Знов забилось його серце,
Знов його воно болить.
І тепер ось плаче вітер,
Перейняв сердечний біль.
Не зважають на них квіти
Й чути ніжний шепіт хвиль.
Між собою ті шепочуть,
Між собою гомонять.
І лелеки теж клекочуть
Та й рибалки бубонять.
Вітер плаче над водою,
Над озерцем він рида.
Поділився він бідою
Та згорав він від стида.
Двоє мали за душею
Цілу купу тих образ,
Що покрилися іржею
І забулися ураз.
Вже давно не плаче вітер,
Плач не чути озерця.
Та й тепер в цілому світі
Не болять уже серця.
І уже дощ накрапає,
Тихо хвиля плюскотить.
Птаха бризки ті хапає
І від щастя тріскотить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667588
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.05.2016
автор: Чудна Пташина