Неначе ж непізно проснулась сьогодні,
не знаю чому не спішу.
Невмита, невдіта; собака голодна,
а я ось сиджу і пишу.
Лиш котик, хитрюга,сидить під ногами,
мурликає пісню свою.
Проснувся, поснідав й, скажу поміж нами,
що я довіряю йому.
А він не нявчить, хвостом лиш махає,
примруживши очі свої.
Немов таємницю він дивную знає,
і вгадує мрії мої.
А в мене думки знову нові з"явились,
і я на папір їх кладу.
У душу і в серце вони поселились
і я записать їх спішу.
Чи це наяву,чи мені це приснилось,
не знаю поки що сама.
Чи все це в уяві моїй появилось,
чи може диктує весна...
Ось знову вже думка нова промайнула,
й спокою мені не дає.
І щось таємниче душа осягнула,
все дуже важливе стає.
Я так і сиджу, розгадать хочу дуже-
усі таємниці душі.
Що ще не вдяглася, не вмилась,- байдуже,
та нові пишу я вірші...
Покликав мене усе ж ранок весняний,
і сонцем ясним осяйнув.
День буде сьогодні чудовий, цікавий,
таким, як ніколи не був.
І схоплююсь я, одягаюсь, вмиваюсь,
і вже до роботи спішу.
Виходжу на ганок, природі всміхаюсь,
і всім: "Добрий ранок!"-кажу.
Хоч вже і неспішно, берусь до роботи,
поки не зігнули роки.
З"являються нові і нові турботи,
та я їх долаю таки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665692
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 13.05.2016
автор: геометрія