Я лавандове поле встеляла до ніг,
Сизиною уверх, відтіняючи небо,
Щоб до мене колись ти дістатися зміг,
Власний волос вплітала у зоряні стебла.
Цвіт лаванди зіткав килимо́ву красу,
Звав зануритись в космос планетних заглибин,
Сенс втрачався у вимірах, ліку часу,
Турбувало, щоб ти на шляху десь не схибив.
Розливалось ефірністю масло лаванд,
Втому легко зняло ароматним натхненням,
Ми поринули разом в обійми нірван,
Небо щастя трусило сузір’ями в жмені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665018
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2016
автор: Оксана Дністран