Буває так,шо голос вірша,
Де задушевні милі звуки,
Раптово змінить ніжну тишу.
Збіжаться в купу щастя й муки.
Відразу градом ллються сльози,
На думку прийде день вчорашній.
Додолу вітер хилить лози,
Та пахне хліб з печі домашній.
А ще той голос тихим словом
Вмить заспокоює дитину
І вмієтвсіх за мудрим ділом
Зібрати разом у родину.
Цей голос вічний, має силу,
Хоч пишуть вірші, звісно,люди.
Не закопати вірш в могилу-
Продовженням життя він буде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663974
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.05.2016
автор: Світлана Петренко