Дзеркало - крихтами сяйва до ніг,
Скалки нещастя підморгують ясно.
Згублений долею мій оберіг?
Холодом віє, як завжди невчасно.
Може зібрати докупи?..облиш,
Кривляться усміхом гірким фрагменти
Наших розгніваних досі, облич -
Друзки безумства, безглуздя моменти.
Небо і зорі, чи сльози і сміх?
Навіть роботи!?.. вже більше немає.
Дзеркало друзками знову до ніг, -
Поле безмежного болю безкрає.
Хліб колосився, згадай і зітхни,
Пісня лунала і сіялось щастя.
Навіть волошки нема, - бур`яни
Звуться людьми і чекають причастя.
Хай собі... сяйво розлите зберем,
Всі будяки разом із тарганами
Виведем, виорем і "Кобзарем"
Душі прикрасим, а волю - синами.
01.05.2016.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663192
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.05.2016
автор: Ліна Ланська