Легенди криворізької землі...
Веселі і сумні, великі і малі...
***
Не знаю, скільки часу відтоді спливло
Але колись тут племя вольнеє жило
Красиві люди, ще й сміливі, й дужі
І до чужого лиха не байдужі.
Про це розкаже посивіла давнина –
Жила тут дівчина колись одна.
Грайливі очі, й золота коса –
Прекрасна і незаймана краса!
Вона була їй від природи дана.
Імям чудовим і дзвінким – РУДАНА.
Дарма ішли за нею парубки
У серці лиш один лишився навіки
Мисливець він і просто молодець,
Сміливий і відважний ІНГУЛЕЦЬ...
Їм не було серед людей рівні,
Кохання їх розквітло навесні.
Якою незрівняною була весна!
Разом з коханням розцвіла вона.
І кожна квіточка, і кожне стебелятко
Раділи сонцю, мов мале дитятко.
І пари щасливішої на світі не було...
Та лихо, як завжди, зненацька надійшло...
Хто винен в тому - племя а чи вороги
Та покарали землю страшно цю боги,
Вже третій місяць не ідуть дощі, –
Все гине, і дерева і кущі.
І сонце не світило вже, пекло –
І нищило все, що живе було.
І ріки висохли, й маленькі ручаї, –
Страшна біда торкнулась нашої землі.
Летіла птахом чорним, мов стокрила:
Ах скільки горя людям наробила!
Сухою стала вже смарагдова трава,
Тут лихо потихеньку ожива.
І квіти почорніли й плоду не дали,
І мешканці змарнілі до богів пішли.
Взмолилися: о Боже, ми не знаєм, що зробили,
Перед тобою чим ми завинили.
Скажи лише, що маємо зробити,
Щоб лихо це хоч якось зупинити?!
***
Три дні й три ночі небо холодно мовчало
Лишень потому мову важку відказало:
Здригнулись люди,
бо страшну ціну воно назвало.
Віддать веліло, щоби всі не бідували,
Найщасливішу молоду й красиву пару.
Сміялось небо: просто як буває –
Убити на землі кохання !
І всі палкі закохані зрання
Розбіглися... Та Бог їм всім суддя...
Свою легенду далі мовлю я.
В скорботній тузі плакали жінки
Дівчата сумували і мовчали парубки.
Та ось... За руки взявшись гордо і сміливо
Два серця молодих на землю враз ступили.
Ми – найщасливіші! Любов не забувайте!
Живіть щасливо, люди і прощайте!
Із скелі вниз ураз їх голос полетів,
Але ніхто не чув падіння тіл.
Лиш гримнув грім та почалася злива,
І кожна квіточка була щаслива.
Усіх вода блаженна напувала...
Отак два серця рідний край порятували.
Там, де землі торкнулася водичка,
Хлюпочуть відтепер дві пречудові річки.
Червоні, наче кров, – Саксагань та Інгулець
Побігли через поле навпростець.
З тих пір руду в цім краї люди добували
Це, кажуть, кров прекрасної Рудани.
Дві річки так замріяно дзюркочуть
Мов крізь віки вони сказати хочуть:
О, люди! Бережіть любов своїх сердець!
Заповідали нам Рудана й Інгулець.
(Старесенький,дууже старесенький мій вірш,вчора на екскурсії згадала цю,одну з найромантичніших легенд Криворіжжя..)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661772
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.04.2016
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)