Надвечір тихо ляжуть тіні під вікно
і сонце гратиме у піжмурки у листі.
Мов діамантове, між травами лягло
росин тремтливих зоряне намисто.
Затягне пісню в верховітті соловей,
аж озоветься в грудях сильно і натужно...
І всі сценарії не зіграних ролей
потонуть в дзеркалі весняної калюжі.
А слідом ніч підхопить цей романс,
свічки запалить вогниками вікон
і пелюстками білими зима
під вітром плаче, ніби з того світу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661285
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.04.2016
автор: Meggi