Попід ранок, понад прірвою
Вибиратися та осліпом.
Попід тином, під руїною,
Завалити може каменем.
Понад голос, з крику в пошепки.
Чом же не зірвати сутіні?
Чи ставати вже навколішки?
Хто веде з весни до осені?
Не знесе каміння мертвого.
А живе? Іще залишилось.
Напитати би іще. Чого?
Що віднайдено, щоб стишилось.
Бо віднайдено. Не названо.
Не наважитись скоритися.
Не казати не вкарбоване,
Щоб мовчати. Не змиритися.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661103
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.04.2016
автор: Траяна