буває так, коли ніхто не жде,
і нікуди спішити, бо не має
за межами себе самого нікого,
хто просто дивлячись в вікно, чекає.
тоді стає пронизливо самотньо
межи людей, що в натовпі снують
і ти, як острів оточений океаном
стоїш стихіям весь відкритий.
і де набрати стільки тої волі,
щоби піском за хвилею не йти
а цілісність душі і тіла зберегти
і не в усьому, що гряде скоритись долі.
день нинішній вчорашній замінив,
його уже в минуле відправляє завтра
в якому з них проведена та риска
після якої буду вже не жив?
і знає хто, для чого всі стремління
щоб потім на молекули розпавшись
іще раз складеним із них же бути ?
чи зтертим з матриці, як тії люди,
котрих не знав й не бачив, як листок коріння.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660871
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.04.2016
автор: олег у