Заплакало небо, пустивши сльозу
І хмари нависли над містом.
Та дощ не страшний, вийду я і в грозу,
Бо зліплена я не із тіста.
Бреду по калюжах, радію весні,
А серденько пісню співає.
Лічити на пальцях я буду ті дні,
З якими земля оживає.
Кропи дощ ,кропи, щоб дерева змогли
На віти вбрання одягнути,
Й малесенькі пташки, сіренькі щогли
На крилах до сонця сягнути.
Заплакало небо, пустивши сльозу-
Подам бідолазі хустинку,
Нехай сльози витре, забув про грозу
Й розтопить останню крижинку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660155
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.04.2016
автор: Світлана Петренко