Забутий Богом і людьми
Стояв він осторонь дороги.
Два кроки, я к же їх пройти,
Не слухались старечі ноги.
Та пригадалося цьому,
Як парубком жилось завзято.
Крутилась дзигою земля,
Життя в ту мить здавалось святом.
А як лунав дівочий сміх
І розсипався зорепадом
Себе він втримати не міг,
Бо сам зливався з водопадом.
Злітавши жайвороном ввись,
Був згоден землю обійняти.
Все це було... Було колись...
Не вмів старий час зупиняти.
Вузенька стежечка блищить,
Багато кроків ще додому.
У сизім небі крук кричить,
Мабуть і птах цей знає втому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660124
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.04.2016
автор: Світлана Петренко