Сидять старенькі біля тину,
Про щось тихенько гомонять,
Снують в думках життя свитину,
В очах ще іскорки горять.
І зморшок на лиці доріжки,
І спину скрючило життя,
На них дивлюсь і навіть трішки
Кольнуло в серце. Вороття...
Нема його...нема й не буде.
Роки назад не повернеш.
Як я без тебе жити буду,
Якщо раніше ти помреш?
Пліч-о-пліч разом пів століття
Ділили щастя і біду.
Без тебе, як опале листя,
В старому нашому саду.
На кого спертись у тяжку годину?
Без тебе - зламане гілля.
Я в ту ж хвилиноньку загину -
Немає сенсу для життя.
Він пригорнув її до себе
І витер зронену сльозу.
- Здоров'я вимолю для тебе,
Я за тобою в слід піду.
- Кріпись, старий, спирайсь на мене.
До хати... трішки відпочинь.
Твої бездонні милі очі
Для мене завжди неба синь.
Сумна картина, жаль дивитись,
Весну останню зустрічать.
Покірно доленьці скоритись...
І разом в небеса б злітать.
А може, це і є те щастя,
Що кожному Господь дає.
Не всім кохання стріти вдасться,
Не кожен з нас розпізнає.
Сидять старенькі біля тину,
Про щось тихенько гомонять:
- Дивись, кохана, в небі зорі
Ще й досі наші мерегтять.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660066
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.04.2016
автор: Зоя Журавка