Квітує квітень – що іще робити,
Ясніє сонцем – посмішкою неба,
Свічни́м каштани салютують цвітом,
Лунають оди співами хвалебно.
По венах сяйво розливає струмінь,
Вирує потічком гірським бурхливо,
Лишився ззаду відгорілий ступінь,
Енергію звільнивши легкокрилу.
Весні радіє яблуня край саду,
Теплу старечо підставляє руки,
Знесилена зимою до упаду,
Довкола пнуться паростки - онуки.
Вона на них зглядається розважно.
Розлогий стовбур - зчахнутий роками,
Повигинались вузлуваті кряжі,
Угору тягнеться засохлими гілками.
У стріху впнулась, трохи похилилась,
Щоб квіточками знову забуяти,
Як щебет дітлашні добавить сили.
Запал завзятий підлітків цибатих
Їй передасться із бджолиним гулом
Гостей бешкетних, галасливих, буйних.
Радіючи нестримному загулу,
Вона нектар щороку їм готує.
Злітає вік в турботах падолистом,
Як розкриває чашечки – граалі
Бентежним цвітом медоносним чистим,
Подібно юній легковажній кралі,
Порожевіє соромом – рум’янцем.
Солодкі соки пожене у зав’язь,
В осінню пору золота й багрянцю
Плоди спокуси рясно світу явить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658831
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.04.2016
автор: Оксана Дністран