занурив перо у чорнило
старанно шкрябаю букви -
згідно з правилами каліграфїі
виводжу в життя
по білому в рисках паперу,
вперше у своєму житті пишу слово чорнилом
(шість років тоді було)...
а що ж то за слово перше?..
не вгадаєш нізащо! -
бо не "матуся" а... - "рама".
лише зараз
на схилі років збагнув
сакраментальність першого слова чорнильного:
рама - простір мого існування
доля моя
мій хомут
якого люблю...бо мушу.
а ще я люблю тумани
вечірню зорю і розсвіти -
особливо влітку
коли трави і квіти косами
вплітаються в раму мого буття
коли тополя верба і калина
ведуть суперечки із вітром
а річка
тоненькою синьою стрічкою
окреслює коло арени цирку... -
там малесенькі люди стрілють водою з пістолів
з піскових гармат і танків
випулюють різнорозмірне кольорове драже
розсипають цукор у полі бою
гатять карамельковими ракетами
а іграшкові крихітні гвинтокрили і пластмасові літачки
кидають зверху кульки що лопаються
і спадають золотою щедрою зливою у пісок арени...
і люди! - співаючи весело
йдуть сміливо в атаку у танці (наче в балеті!)
обіймаються
і фантани пускають з очей... -
я розсміявся!
від сміху впав аж у крісло
нюхаю нашатир не з"їхати з глузду щоб
і не втратити дійсність під старість...
- ох! розсмішили ж мене війною!..до сліз -
хапаюсь за кулькову ручку
і на папері виводжу каряво -
"РАМА"... аби не забути дитинство...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657146
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.04.2016
автор: Ем Скитаній