Хтось, мов пензлем змальовував хмарки на небі,
Заховалося сонце, забравши тепло,
В піднебессі самотньо летів гордий лебідь
І трусив білі хмарки величним крилом.
Дрібні краплі дощу враз посипались в вікна,
Малювали картину в прозорому склі,
Довгождана весна у рожевих суцвіттях
Мелодійним дощем ніжно йшла по землі.
У провулках життя розгулялася злива,
Вигравала на струнах весняна гроза,
Я колись там була, наче пташка, щаслива,
Та на білі суцвіття упала роса.
І шуміли дерева про те, що не вернеш,
Облітав білий цвіт на зелену траву,
І здавалось, що щастя уже не воскресне,
Та відродить весна кожну душу живу.
Прошуміла гроза – і скінчилася злива,
У сріблястих сльозах заблищала трава,
Ця весняна гроза подарунок лишила,
Щоб омита душа знов життям розцвіла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654835
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2016
автор: Юлія Л