Минають роки, проходять літа,
Та не старіє наука свята,
Як не старіють добуток і множник,
І все, що діткам сказати можна.
Як не старіє мистецтво любити,
Віршами чарівне щось говорити.
Як не старіюсь любов і турбота,
І педагога святая робота.
Робота, що казкою в серденько лине,
Любові навчає, відроджує душу
Робота, що радістю й ніжністю плине
По струнах життя. Дивовижне: „Я мушу...”
Я мушу дитину ось цю врятувати,
Навчити чомусь і буття пояснить.
Я мушу дитині своє все віддати,
Із повним серденьком в життя відпустить.
„Я мушу!”- сказала святая людина.
„Я мушу!”- лунають крізь роки слова.
Всміхнулася їй безтурботна дитина...
Наука навчати – така непроста!
Ушинський – людина, що вчити хотіла,
Для діток жила. І у небо летіла
Велична душа, розуміння, турбота -
Ось педагога потрібна робота.
Летіла, щоб зверху упасти дощем,
В голівки дитячі впустить розуміння.
Від бід і журби закривати плащем,
В маленьке вдихнути велике проміння.
Педагогіка мудра, як мамині руки,
У серце і душу вона проникає.
Ушинський залишив нам вічну науку -
Науку,що вчити дітей научає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654740
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.03.2016
автор: Юлія Ганненко