Щороку приїжджаєш, брате,
до сивих батьківських могил,
повітря рідного ввібрати,
із джерела набратись сил.
А джерело те не міліє,
з роками все сильніше б"є.
І спогадами душу гріє
правічне, батьківське, своє...
Давно стежки твої топтались
і все навкруг твоє було.
Відчалив ти , але зостались
Дитинства човен і весло.
Вже інший час і інші люди,
і хтось тебе не впізнає,
що промайнуло,те не буде,
та головне – було і є !
Тому потрібно поспішати
вклонитися за все святе:
за те, що є і будеш мати,
і що повік не відцвіте.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654494
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.03.2016
автор: Ніна Третяк