Густа весняна ніч, колісний стукіт,
Облізлий потяг веселивсь від звуків.
Чадів від запахів білизни, поту,
Уперто, як віслюк, тягнув роботу.
Іван, принишклий на своїй полиці,
Горішній, геть боявсь поворушитись
Вагою тіла свого громіздкого,
Бодай, щоб не збудить, хто спить, крім нього.
Одна, на долішній полиці, спала
З дитятком, котре міцно обіймала.
Фіранка все віконце не займала,
Лишилась щілка – місяць запускала.
Стояла задуха, спать не хотілось.
Скоріш втекти – у голові роїлось…
Думки бурлили мозок, як газ воду,
Шукали суть, логічності природу...
Привітніше все місяць посміхався,
Неначе за собою кликав, грався…
Ураз з’явилася вона, небесна,
В нічному сяйві майже безтілесна,
З волоссям довгим і сліпучо білим-
Пахнуло свіжістю і чимось спілим.
Краса припала, в очі подивилась-
Не знати, як вона тут опинилась…
Лише до нього легко доторкнулась,
Як стеля просто в небо розгорнулась…
Вони летіли, взялися за руки,
У ніч, у небо, всмоктуючи звуки
Зірок і ночі, тих висот безмежних,
Раділи душі в леті незалежні...
Вона – богиня, Він - лиш чоловік,
Не має значення ні статус, ані вік,
Лише одне -- його порятувала
Та душу й тіло до висот підняла.
Відчув себе він рівним серед вільних
В просторах сивих вічності, всесильних…
Душа летіла, – вниз їй не хотілось...
Потроху і надворі розвиднілось.
Блудливий місяць утопився в сині,
А сонечко – промінчиками в днині.
Ожив вагон: проснулися вже люди,
Сніданок і нужда, туди і сюди…
Пустіла лиш полиця та, горішня,
Господареві- не потрібна, лишня...
В буття йому не повернутись се –
Красуня в небеса його несе.
Комусь – кістлява, а комусь – краса,
Коли летіти з нею в небеса…
19 березня 2016
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652901
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2016
автор: палома