Ти день перетворив на ніч,а тепле сонечко на жар.
Навіщо душу забирав,хоч знав, що це є божий дар.
Стогнала,плакала душа і так просила,, - відпусти,"
Що з сліз створилася ріка , жаль течії не бачив ти,
Бо був незрячим, та глухим, одна лиш думка про замок.
Та диво сталось, з- під землі почувся голос: ,,- я ,струмок,
О, мила річенька душа, дозволь з' еднати береги".
,,- а що коли у поміч він, "невмісні тут були торги.
Лиш ти стояв з замком в руках і жалкував, що сотворив,
Ти був ніхто, ти був ні ким, струмок з душею говорив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652793
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.03.2016
автор: Світлана Петренко