( Н. Савченко)
Вона синього вітру просила,
Щоб підтримав за зламані крила...
А він їй відповів:
«Хіба можу чогось я додати
Тій, хто силою слів,
B сотні тисяч разів,
Та сильніша за мене й за ґрати,
Щоб між круків там сміло літати?...»
Вона світла у сонця просила,
Бо самій вже світити несила...
Відповілося їй:
«Хіба можу я світла додати
Тій, хто ясністю дiй,
Недвозначних подій,
Там де інший вже б зрiкся стояти,
Ти навчаєш, як треба сіяти?!..»
А тепла у вогню попросила,
Бо гадала, що вce розгубила...
І сказав їй вогонь...
«Хіба може зігрітися мрія,
Що з гарячих долонь,
Жаром нищить полон,
Ненависного всім лиходія?
НЕ ВМИРАЄ НІКОЛИ НАДІЯ!»
-----------------------------------------
І розносять по світу подію
Вітер, Сонце й Вогонь про Надію,
Що сказала катам:
«Вам, прокляті, мене не здолати!
Богу душу віддам!
України - не здам!
Моїх крил ви не в силі зламати!
Не боюся я більше вмирати!»
Марія Дребіт (Голодрига)
10.03.2016 Португалія
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650596
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.03.2016
автор: VIRUYU