У сонечка мабуть відпустка. Вже котрого дня
сумними пейзажами тисне на груди негода.
Завішене хмарами небо до стріх, на гілля
намисто нанизує з крапель - на них саме мода.
Лоскоче легені колюче повітря. Зі сну
видавлює сльози весняний сполоханий вітер.
Усе зачекалось на теплу привітну весну
і сонячних зайчиків - перших провісників втіхи.
А сонечко спить, загорнулось у вовну хмарин,
плекає і множить червоне своє ластовиння.
Як раптом прокинеться кволий помінчик малий,
щоб стало у сонечка духу і сили підтримать.
А поки ще мариться чиста прозора блакить
і душі людські ще дрімають під впливом погоди,
тихенько збігає відпустка у сонця. Ще мить
і знов стоголоссям нарешті проснеться природа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648633
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.03.2016
автор: Meggi