Прости мені... Я знову чула осінь,
що ніч усю топталась під дверима -
парфумами і вранці пахли роси,
тяглися шлейфом до воріт незримим.
Затрималася там. Торкала хвіртку
й невпевнено відсмикувала руку.
Пекла і тисла на зап'ястку бирка,
що осінь - смуток, осінь - то розлука.
Трималась добре. Лиш тремтіли пальці,
дрижало гостре, схудле підборіддя,
а небо, ніби чорно-синя смальта
на сході вже спалахувало міддю.
То ранок поспішав промінням в душу
і золотив подерту сукню щедро...
Прости мені...за осінь. Ти не мусиш
до дна зі мною пить осінній вермут.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648417
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.03.2016
автор: Meggi