Розширюю рамки власних думок...І претензій.
Зриваю пелюстки усім незабудкам. Вони
лиш єдиним помахом майже сухого пензля
так просто візьмуть і заборонять прихід весни.
Я б не хотіла, щоби ось так - напівдороги
в півсонця, в півнеба і якось наполовину.
Срібний дзвоник у вухах - сигнал перестороги -
час позбутись огидного почуття провини.
Бо вона вже у дверях - бачу гарячі очі,
кольорові стрічки і волосся шалені хвилі.
Тихше серце моє...Весна. Не злякай. Хай змочить,
нехай змиє минуле, якщо їй таке під силу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648082
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.03.2016
автор: Meggi