------

Поки  любов’ю  серце  у  грудях  окаймлене,
Поки  не  всі  надії  ще  у  житті  збулись.
Не  бійся,  подивися  на  ті  верхи  зелені,
Що  над  горами  вище  ще  тягнуться  у  вись.

Немов  весняна  злива  збігали  дні  буремні,
Минули  в  суматосі  в  житті  багато  літ.
Тепер  лиш  розумієш  що  марно  і  даремно,
Ти  намагався  досі  перевернути  світ.

Поки  в  руках  є  сила  і  має  думка  крила,
Нехай  тебе  та  сила  ген  на  верхи  знесе.
В  житті  те  головне  лиш  що  любе  серцю  й  миле,
Крім  того  у  житті  є  допоміжне  лиш  все.

Як  до  вершин  зійдеш  тих,і  в  вись  душа  зіпнеться,
Ще  й  збудеться  усе  так,  як  сам    того  хотів.
То  серце  із  любов’ю  уже  не  розминеться,
І  світ  не  розпадеться  на  тисячу  світів.

Підіймешся  аж  в  вись  ту,  в  ті  світлі  далі  нові,
Аж  там  де  переходить  минуле  в  майбуття.
Побачиш  світ  в  якому  одна  любов  в  основі,
Любов  та,  без  якої  не  було  б  і  життя.

2016р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647698
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.02.2016
автор: Мартинюк Надвірнянський