Я в полі дівчину зустрів,
Як квіточку гарнюсіньку.
Давно таку собі хотів
Стеблиночку тонюсіньку.
І очі дивнії її
Чарівно посміхнулися.
Ну, що робить, скажіть мені,
Щоб ми не розминулися?
Каблучку я із пальця зняв
Даю дівчині в рученьки.
Тремтячим голосом сказав:
«Давай отут обручимось.
В каблучці золотій моїй
Коханням камінь світиться.
Надінь її на пальчик свій
І доля твоя зміниться.
Я на руках тебе весь день
Носити присягаюся.»
Дівчина в відповідь лишень
Тихенько засміялася:
«Не вір в кохання в першу мить,
Воно завжди засліплює.
Спочатку бог велить дружить,
Лиш потім пару зліплює.
Спочатку ти мене кохай,
А потім ми обручимось,
Та побудуй для мене рай,
І потім ми одружимось.»
Довідка. У рядку «Лиш потім пару зліплює» мається на увазі, що лише після дружби бог виліплює, тобто створює, міцну сімейну пару.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646505
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2016
автор: Володимир Бабієнко